У разі закриття справи слідчим доля речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею

ВС/ККС: У разі закриття справи слідчим доля речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею (ВС/ККС у справі № 234/17070/19 від 08.12.2020)

Фабула судового акту: Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року містить в собі багато новел та нових визначень, яких до його прийняття національне кримінальне процесуальне законодавство взагалі не знало.

Так, наприклад п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України визначає, що слідчим суддею є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу.

Одночасно згідно п. 22 вказаноъ норми судом є місцевий загальний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження, а також Вищий антикорупційний суд у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до його підсудності цим Кодексом, а також апеляційний суд у випадку, передбаченому цим Кодексом.

Отже з аналізу вказаних норм випливає те, що законодавцем чітко визначено ці два суб’єкти, які хоча і відносяться до судової гілки влади, але ж наділені різними повноваженнями, а саме повноваженнями судового контролю (слідчий суддя) та вирішення справи по суті із постановленням остаточного рішення по суті справи.

У даній справі органом досудового розслідування кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Процесуальним керівником до суду було направлено клопотання в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України про необхідність вирішити долю речових доказів у кримінальному провадженні та винести ухвалу, якою зняти з них арешт, накладений ухвалою слідчого судді.

Вказане клопотання слідчий суддя не задовольнив.

На вказане рішення прокурором було подано апеляційну скаргу, однак апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України, оскільки вказана ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

На згадане рішення прокурор подав касаційну скаргу, яку вмотивував тим, що ухвала слідчого судді підлягала перегляду в апеляційному порядку, оскільки до повноважень слідчого судді не відноситься розгляд клопотання про долю речових доказів, поданого в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України. Зазначає, що прокурор звертався із таким клопотанням саме до суду, а не до слідчого судді, що мав врахувати апеляційний суд та, керуючись загальними засадами кримінального провадження, передбаченими ст. 7 ч. 1 п. 17ст. 9 ч. 6ст. 24 ч. 1 КПК України, переглянути ухвалу слідчого судді в апеляційному порядку.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами погодився.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що за нормами ст. 100 ч. 9 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171174 цього Кодексу.

Тобто, у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим, клопотання подане в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею.

Однак, апеляційний суд не взяв до уваги той факт, розгляд клопотання прокурора у кримінальному провадженні здійснив не суд, а слідчий суддя відмовивши у його задоволенні з підстави того, що у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування вже не здійснюється, а тому слідчий суддя не наділений повноваженнями щодо здійснення судового контролю цього кримінального провадження.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Ухвала слідчого судді про зміну підслідності НЕ оскаржується (ВС/ККС у справі № 757/55167/20-к від 23.12.2020)

Строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді постановленої без виклику особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення НЕЗАЛЕЖНО від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення (ВС/ККС, № 757/39201/18-к)

Ухвали про продовження строку тримання під вартою можна оскаржити в «апеляції»! Відсутність змін у КПК не є для цього завадою, адже є рішення КСУ (ВС/ККС у справі № 404/1248/19 від 07.10.2020)

Право оскаржувати ухвали про продовження строку тримання під вартою надано ЛИШЕ стороні захисту (ВС/ККС у справі № 344/13061/16-к від 29.04.2020)

Постанова

Іменем України

08 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 234/17070/19

Провадження № 51 – 4008 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Слободян О.М.,

прокурора Вараниці В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Халявіна С.В. на ухвалу Донецького апеляційного суду від 28 серпня 2020 року.

Обставини справи та зміст оскарженого судового рішення

Постановою слідчого Першого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Краматорську Медведєва К.І. від 16 березня 2020 року закрито кримінальне провадження № 6201 9050000001466 від 05 жовтня 2019 року, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України.

Прокурор у кримінальному провадженні Халявін С.В. звернувся до Краматорського міського суду Донецької області із клопотанням в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України про необхідність вирішити долю речових доказів у кримінальному провадженні № 62019050000001466 від 05 жовтня 2019 року та винести ухвалу, якою зняти з них арешт, накладений ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року.

Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 08 травня 2020 року відмовлено у задоволенні цього клопотання прокурора.

Не погодившись з таким рішенням слідчого судді, прокурор у кримінальному провадженні Ахмедов Р.А. подав апеляційну скаргу, за якою ухвалою Донецького апеляційного суду від 28 травня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі ст. 399 ч. 4 КПК України.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 28 травня 2020 року на підставі ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 243/6674/17)/, вважає, що ухвала слідчого судді від 08 травня 2020 року підлягала перегляду в апеляційному порядку, оскільки до повноважень слідчого судді не відноситься розгляд клопотання про долю речових доказів, поданого в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України. Зазначає, що прокурор звертався із таким клопотанням саме до суду, а не до слідчого судді, що мав врахувати апеляційний суд та, керуючись загальними засадами кримінального провадження, передбаченими ст. 7 ч. 1 п. 17, ст. 9 ч. 6, ст. 24 ч. 1 КПК України, переглянути ухвалу слідчого судді в апеляційному порядку.

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Право особи на апеляційне оскарження спрямовано насамперед на реалізацію права на справедливий суд гарантованого ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів провадження, ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 08 травня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора у кримінальному провадженні Халявіна С.В., поданого в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України, про вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні № 62019050000001466 від 05 жовтня 2019 року, шляхом зняття із них арешту.

Ухвалою судді Донецького апеляційного суду від 28 травня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на назначену ухвалу слідчого судді.

З матеріалів провадження вбачається, що прокурор в апеляційній скарзі вказував на незаконність, на його думку, ухвали слідчого судді як такої, що винесена без врахування вимог ст. 7 ч. 1, ст. 9 ч. 6, ст. 24 ч. 1, ст. 100 ч. 9 КПК України. Зазначав, що клопотання про вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні, подавалось в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України, адресувалось та мало бути розглянуте Краматорським міським судом Донецької області, а не слідчим суддею цього суду, чим допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважав, що, оскільки слідчий суддя Краматорського міського суду Донецької області ухвалив рішення без врахування таких загальних засад як верховенство права, законність та диспозитивність, а ст. 309 КПК України не закріплює можливості його оскарження в апеляційному порядку, в даному випадку апеляційний суд мав виходити саме із загальних засад кримінального провадження та переглянути оскаржувану ухвалу слідчого судді в апеляційному порядку.

Суддя апеляційного суду, приймаючи своє рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за поданою апеляційною скаргою, послався на те, що діючим законодавством визначено вичерпний перелік рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, та на те, що відповідно до положень ст. 309 КПК України оскарження рішення слідчого судді про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна не передбачено.

Проте, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження з огляду на таке.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Чинний кримінальний процесуальний закон розрізняє поняття «суд» та «слідчий суддя», визначаючи стадії кримінального провадження (досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність) здійснення ними своїх повноважень та належним чином розмежовуючи їх.

Відповідно до ст. 100 ч. 9 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

Тобто, у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим, клопотання подане в порядку ст. 100 ч. 9 КПК України про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею.

Проте, у даному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не звернув увагу та не дав належної оцінки тому, що розгляд клопотання прокурора у кримінальному провадженні Халявіна С.В. здійснив не суд, а слідчий суддя Краматорського міського суду Донецької області, відмовивши у його задоволенні з підстави того, що у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування вже не здійснюється, а тому слідчий суддя не наділений повноваженнями щодо здійснення судового контролю цього кримінального провадження.

Відповідні висновки щодо застосування норм права сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к, у провадженні № 13-16 cво 18 та у справі № 237/1459/17, у провадженні № 13 – 19 кс 18, а також у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року № 5 – 142 кс (15) 17 у справі № 757/49263/15-к.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від

02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII) визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Частиною шостою статті 13 Закону № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суддя апеляційного суду не врахував зазначені висновки при постановленні 28 серпня 2020 року ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження та не навів мотивів такого рішення у своїй ухвалі.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга – задоволенню.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати наведене, судовий розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України із дотриманням прав та законних інтересів учасників судового провадження та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 436438 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Халявіна С.В. задовольнити.

Ухвалу Донецького апеляційного суду від 28 серпня 2020 року скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Протокол