ВС нагадав, що суди не встановлюють меж земельних ділянок у натурі

Установлення меж земельної ділянки в натурі не є компетенцією суду, а показання свідка не є належним доказом порушення цих меж. Такий висновок зробив ВС в постанові №285/1018/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 червня 2020 року                        м.Київ                                №285/1018/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О.В.,
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С. (суддя-доповідач), ПОГРІБНОГО С.О., ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28.08.2018,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 3 про відновлення становища, що існувало до порушення прав. Просила зобов’язати відновити паркан по межі від Г до А відповідно до державного акта на право приватної власності на землю.

Позов обґрунтований тим, що вона та відповідач є власниками суміжних ділянок. У 2010 році відповідач без її згоди зніс паркан на межі їхніх ділянок і побудував новий з порушенням межі, відібрав у неї частину її ділянки, чим порушив її право власності на землю та правила добросусідства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18.05.2018 в позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що Особа 3 порушив правила добросусідства, а саме — без згоди Особи 1 знесено дерев’яний паркан, який був розташований на погодженій межі згідно з відповідним актом від 29.03.99, наслідком чого є порушення її права на користування ділянкою та створення перешкод у виявленні дійсних меж між ділянками, що належать сторонам.

Спір між сторонами щодо знесення паркану та межі ділянок виник у 2010 році та триває до сьогодні, тому суд першої інстанції відмовив у позові у зв’язку зі спливом позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою АСЖО від 6.09.2018 рішенням Новоград-Волинського міськрайсуду від 18.05.2018 скасовано, ухвалено нове — про відмову в позові з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд установив та сторонами у справі не заперечувався факт знесення старого дерев’яного паркану та встановлення нового відповідачем. Особа 1 належними та допустимими доказами не довела порушення відповідачем її прав на землю знесенням паркану, як і не надала доказів установлення нового паркану на належній їй ділянці.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що знесення нового паркану та відновлення старого є неефективним способом захисту порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року Особа 1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення АСЖО від 6.09.2018 скасувати та ухвалити нове — про задоволення позову <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд не захистив права власності позивача на ділянку у зв’язку з тим, що вона відмовилася заявити клопотання про проведення експертизи.

Суд не звернув уваги на те, що право позивача порушено недотриманням відповідачем правил добросусідства. Висновок суду, що відновлення паркану згідно з раніше узгодженою межею неможливе внаслідок того, що не знесено наявного паркану, є необґрунтованим. Дійшовши такого висновку, суд не дослідив статус такого майна, як паркан: нерухоме чи рухоме, подільне чи не подільне, проста чи складна річ, можливість перенесення паркану на інше місце. Існуючий паркан складається з окремих частин, що підлягають демонтажу та перенесенню в інше місце. У знесенні цього паркану немає потреби.

Суд апеляційної інстанції безпідставно переглянув справу, вийшов за межі доводів апеляційної скарги, необґрунтовано визнав недоведеними обставини, які визнані сторонами.

Суд апеляційної інстанції не мав права переглядати обґрунтованість позову й давати правову оцінку цьому факту.

Безпідставною є відмова суду апеляційної інстанції в захисті права з підстав невиконання позивачем обов’язку доказування <…>.

Позиція Верховного Суду

Фактичні обставини справи, установлені судами

Суди встановили, що сторони у справі — Особи 1 та Особи 3 — є власниками ділянок за Адресою 3 та Адресою 2, відповідно, є суміжними землекористувачами.

Згідно з протоколом погодження меж ділянки від 29.03.99 власниками будинків (сторонами у справі) за Адресою 2 та Адресою 3 було погоджено межі ділянки від т.1—5 по дерев’яній огорожі.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайсуду від 7.11.2012, залишеним без змін ухвалою АСЖО від 21.02.2013, у позові Особи 1 до Особи 3 про усунення перешкод у користуванні ділянкою шляхом демонтажу самовільно встановленого паркану та в задоволенні зустрічного позову Особи 3 до Особи 1 про усунення перешкод у користуванні ділянкою шляхом знесення встановленої металевої сітки відмовлено.

Спір щодо користування ділянками за позовом Особи 1 до Особи 3 та зустрічним позовом Особи 3 до Особи 1 про відновлення межі відповідно до земельно-кадастрової документації вирішувався судами раніше, що підтверджується рішенням Новоград-Волинського міськрайсуду від 22.09.2014. Цим рішенням, яке залишене без змін ухвалою АСЖО від 2.12.2014, відмовлено в первісному й зустрічному позовах.

Також рішенням Новоград-Волинського міськрайсуду від 9.04.2015, яке набрало законної сили, відмовлено в позові Особи 1 до Особи 3 та інших про визнання держаного акта про право власності на ділянку, виданого на ім’я останнього, усунення перешкод у користуванні ділянкою.

Обґрунтовуючи позов, Особа 1 посилалась на те, що Особа 3 без її згоди зніс старий дерев’яний паркан на погодженій межі, чим порушив правила добросусідства.

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.

Згідно з чч.1—3, 5 ст.319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК).

Відповідно до пп.«г» та «е» ч.1 ст.91 ЗК власники ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з установленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з чч.1 та 2 ст.103 ЗК власники та землекористувачі повинні обирати такі способи використання ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі ділянок зобов’язані не використовувати ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх установлення здійснюється за фактичним використанням ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з установленими розмірами ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин (ст.107 ЗК).

Відповідно до ст.108 ЗК у випадках, коли сусідні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному із сусідів. Власники сусідніх ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.

Згідно з матеріалами справи між сторонами існує тривалий спір щодо меж земельних ділянок, які належать їм на праві приватної власності. Особа 1 неодноразово ініціювала судові справи щодо цих ділянок.

Суди встановили та сторонами у справі не заперечувався факт знесення старого дерев’яного паркану та встановлення нового.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд не взяв до уваги обставин, які сторони визнали, безпідставно переглянув справу, вийшов за межі доводів апеляційної скарги.

Такі доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки суд зазначив, що позивач не довела належними та допустимими доказами встановлення нового паркану саме на належній їй ділянці.

Суд апеляційної інстанції також установив, що позивач не довела належними та допустимими доказами порушення її прав знесенням старого дерев’яного паркану.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до чч.1, 6, 7 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.103 ЦПК суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що показання свідка не є належним доказом у справі щодо підтвердження порушення відповідачем межі між належними сторонам ділянками.

Саме на позивача покладено обов’язок довести факт дійсного порушення її права, яке, на думку цієї особи, полягає в позбавленні її частини ділянки діями відповідача щодо побудови нового паркану з порушенням межі між належними сторонам ділянками.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено недоведення Особою 1 належними й допустимими доказами порушення відповідачем її права на землю знесенням старого дерев’яного паркану.

Доводи касаційної скарги щодо невстановлення судом статусу паркану як речі ( рухома чи нерухома) не мають правового значення з огляду на підстави позову та висновки суду апеляційної інстанції.

ВС зазначає, що відповідно до стст.2, 5 ЦПК цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд має виходити з його ефективності, і це означає, що вимога захисту цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення — гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З огляду на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та з’ясовані судами обставини ВС уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про неефективний спосіб захисту, який обрав позивач для захисту порушеного права.

У касаційній скарзі Особа 1 просила відновити положення, яке існувало до порушення її права, а саме: «відновити паркан по межі, що визначена в державному акті на право приватної власності на землю Особи 1 від 20.04.99 IV-ЖТ №050424».

Згідно з п.4 ч.2 ст.16 ЦПК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

ВС зазначає, що межі ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками, необхідно відрізняти позовні вимоги про встановлення та відновлення меж ділянки.

З огляду на зазначені норми матеріального права встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи щодо відновлення меж ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало в разі його можливого порушення.

Відмовивши в позові за недоведеністю вимог, суд апеляційної інстанції одночасно відмовив у позові через неефективний спосіб захисту, який обрав позивач.

ВС зазначає, що неефективний спосіб захисту порушеного права як підстава відмови в позові може бути застосований судом за умови встановлення порушення права позивача.

З огляду на викладене ВС дійшов висновку про зміну мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції шляхом виключення посилання на неефективний спосіб захисту як на підставу відмови в позові Особі 1.

ВС зазначає, що цитування в касаційній скарзі рішень Європейського суду з прав людини без викладення аргументів, які би спростовували висновки суду апеляційної інстанції, є необґрунтованими та не дають підстав для скасування судового рішення у справі.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із судовим рішенням та власним тлумаченням норм права.

Висновки ВС за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з чч.1 та 4 ст.412 ЦПК підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ВС дійшов висновку про зміну мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 6.09.2018 змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на неефективний спосіб захисту порушеного права як підставу відмови в позові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.