Заволодіння річчю не є крадіжкою, якщо був намір її повернути — ВС

Необхідність саме корисливого мотиву визначається змістом самого поняття «викрадення» незалежно від зазначення в диспозиції статті. Такий висновок зробив ВС в постанові №234/1145/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

25 січня 2020 року                            м.Київ                                №234/1145/19

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ІВАНЕНКА І.В.,
суддів: БУЛЕЙКО О.Л., Фоміна С.Б. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 3.06.2019 та ухвалу Донецького апеляційного суду від 11.08.2020 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №*3548, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, уродженця та мешканця Адреса 1, зареєстрованого за Адресою 2, проживає за Адресою 3, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами обставини

Вироком Краматорського міськсуду від 3.06.2019 Особу 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК, та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 Кримінального процесуального кодексу, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Особа 1 обвинувачувався в тому, що 9.10.2018, приблизно о 17:47, поблизу під’їзду за Адресою 4 таємно, з корисливих мотивів демонтував і викрав металеву калитку потерпілого Особи 2, після чого зник з місця вчинення злочину і розпорядився викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому шкоду на загальну суму 1283,83 грн.

Виправдовуючи Особу 1, суд першої інстанції дійшов висновку, що в його діях відсутній корисливий мотив, який є обов’язковим для суб’єктивної сторони такого складу злочину як крадіжка, оскільки він мав на меті зробити вільним прохід під будинком, для чого зняв калитку і залишив її на зберігання в підвалі будинку з метою повернення власнику, що й було згодом зроблено. Суд вказав, що в діях обвинуваченого не було корисливого мотиву, тобто бажання збагатитися за рахунок майна потерпілого. Також не було встановлено і його бажання завдати шкоди майну потерпілого.

Ухвалою Донецького АС від 11.08.2020 вирок Краматорського міськсуду від 3.06.2019 щодо Особи 1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції в порушення ч.3 ст.374 КПК, не зазначивши у вироку досліджені у судовому засіданні докази сторони обвинувачення та мотиви, з яких відкидає їх, прийшов до помилкового висновку про відсутність корисливого мотиву в діях обвинуваченого. Вказує, що, оскільки демонтована хвіртка ніколи не закривалась, дії Особи 1 не могли бути зумовлені виключно бажанням зробити вільний прохід на прибудинкову територію, адже прохід і так був вільним. На вказані порушення не звернув уваги й апеляційний суд.

Крім того, на думку прокурора, суди допустили неправильне тлумачення положень ч.1 ст.185 КК, що виявилося у помилковому незастосуванні закону, який підлягає застосуванню. Убачає, що в діях Особи 1 наявний склад інкримінованого злочину. Вказує, що Особа 1 не мав перешкод, щоб передати хвіртку потерпілому, повернувши її лише після початку досудового розслідування.

При цьому прокурор наголошує, що наявність саме корисливого мотиву не передбачена у диспозиції ч.1 ст.185 КК, на відміну від деяких інших статей «Особливої частини» КК. А тому встановлення судом відсутності саме такого мотиву не може бути підставою для ухвалення виправдувального вироку.

Захисник Шейко К.В. в інтересах Особи 1 подав заперечення на касаційну скаргу прокурор, в яких просить залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор не підтримав скаргу. Уважає, що вона є необґрунтованою і просить залишити її без задоволення.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з’явилися. Клопотань про його відкладення не надходило <…>.

Мотиви суду

Як убачається з наданих суду копій судових рішень, судом першої інстанції відповідно до ст.94 КПК було надано оцінку доказам з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність була оцінена з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Суд дійшов висновку, що докази, надані стороною обвинувачення, не доводять наявності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК, а саме — корисливого мотиву.

Відповідно до вимог ст.62 Конституції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з чч.1, 3 ст.337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Як убачається з обвинувального акта, органом досудового розслідування Особа 1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК виключно із корисливих мотивів. При цьому інших мотивів вчинення злочину в обвинувальному акті не зазначалось.

Суд першої інстанції, встановивши відсутність у обвинуваченого Особи 1 корисливого мотиву на вчинення інкримінованого йому злочину, виправдав його на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК.

В основу такого рішення судом першої інстанції було покладено показання самого обвинуваченого, який в судовому засіданні пояснив, що Особа 2, який купив квартиру у сусідньому під’їзді на першому поверсі, демонтував металеву огорожу, яка служила огорожею навколо клумби біля під’їзду №8, та замість неї встановив секційну огорожу, яка стала примикати до будинку, загородивши при цьому прохід, унаслідок чого стало неможливо пройти під будинком, де наявне вимощення. Указані дії потерпілого створили незручності мешканцям будинку, оскільки у період дощів по тротуару неможливо пройти через калюжі, які утворювалися у вибоїнах. Особа 1 також пояснив, що приходив до потерпілого додому, щоб вирішити питання про прохід по вимощенню, але останній через ремонт не проживав у квартирі.

При цьому обвинувачений вказав, що він, не ховаючись, демонтував хвіртку та відігнув на протилежній стороні огорожу, щоб можна було пройти по вимощенню. Оскільки власник хвіртки не проживав у квартирі та не було можливості з ним зустрітися, Особа 1 залишив хвіртку у підвалі будинку на зберігання для того, щоб повернути власнику. Вважав, що потерпілий не повинен був закривати прохід по вимощенню біля будинку, адже це — територія загального користування.

Крім цього, потерпілий Особа 2 у суді першої інстанції вказав, що з Особою 1, який повернув йому хвіртку, вони знайшли згоду щодо її розташування, позов не заявляє та просив не притягувати Особу 1 до кримінальної відповідальності.

Також в ході судового розгляду було досліджено докази, надані стороною обвинувачення, а саме дані протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, протоколу огляду місця події, заяви про добровільне повернення Особою 1 хвіртки, висновок експерта щодо вартості хвіртки.

На підставі вказаної сукупності досліджених доказів місцевий суд, з позицією якого погодився й суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що умисел обвинуваченого не був спрямований на таємне заволодіння чужим майном з корисливих мотивів, у зв’язку з чим суд констатував відсутність складу злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК, а саме його суб’єктивної сторони.

Доводи прокурора про те, що корисливий мотив при кваліфікації крадіжки не є обов’язковим, оскільки не зазначений у диспозиції цієї статті, на відміну від деяких інших диспозицій статей «Особливої частини »КК, колегія суддів вбачає необґрунтованими.

Відповідно до положень ч.1 ст.185 КК, крадіжка — це таємне викрадення чужого майна.

Закон про кримінальну відповідальність, в якому передбачена відповідальність за вчинення певного виду злочину, є узагальнюючим нормативно-правовим утворенням. У ньому законодавцем закріплюються лише найбільш характерні ознаки, типові для множини суспільно небезпечних діянь визначеного виду, а також необхідні відмінні ознаки від інших діянь.

Зокрема, ст.185 КК містить безпосередні вказівки лише на три найбільш характерні ознаки відповідного злочину, які достатні для отримання уявлення про його суспільно небезпечну сутність. Зокрема, це:

спосіб (таємне);

суспільно небезпечне діяння (викрадення);

предмет (чуже майно).

Жодна із суб’єктивних ознак злочину в цій конструкції не вказана, хоча це не означає, що вони можуть бути будь-якими чи є не обов’язковими.

Необхідність наявності саме корисливого мотиву визначається змістом самого поняттям викрадення як діяння, що криміналізоване у ст.185 КК, незалежно від окремого зазначення цього мотиву в змісті диспозиції цієї статті.

Тому місцевий суд, з чим погодився й апеляційний суд, правильно визначили, що за умови встановлення відсутності у особи корисливого мотиву вчиненого діяння, відсутньою є суб’єктивна сторона крадіжки як злочину.

Доводи прокурора про те, що місцевий суд у вироку надав оцінку не всім доказам, які були надані стороною обвинувачення, не вбачаються достатніми для скасування оскаржуваних рішень, адже виправдувальний вирок місцевим судом було ухвалено з підстави відсутності в діяння особи складу злочину, зокрема його конкретного елементу — суб’єктивної сторони.

Цей висновок суд зробив, дослідивши певну сукупність доказів, про що було вказано вище, які, на думку суду, не лише вказують на відсутність корисливого мотиву, але й на наявність іншого мотиву — звільнити можливість проходу біля будинку. Таким чином, в цьому випадку відсутність у вироку аналізу деяких інших доказів сторони обвинувачення, які були досліджені судом, не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд, перевіривши доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, погодився з висновком суду першої інстанції та правильно встановив, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а отже, підстав для його скасування та постановленню нового вироку немає.

При цьому колегія апеляційного суду слушно зазначила, що аргумент прокурора щодо наявності в діях Особи 1 корисливого мотиву через те, що він, демонтувавши хвіртку, не повернув її власнику аж до приїзду працівників поліції, є безпідставними, оскільки потерпілий підтвердив, що у 2018 році у квартирі не проживав.

Ухвала апеляційного суду є обґрунтованою, належно вмотивованою та відповідає вимогам ст.419 КПК.

Враховуючи викладене, колегія суддів не убачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись стст.434, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Вирок Краматорського міського суду Донецької області від 3.06.2019 та ухвалу Донецького апеляційного суду від 11.08.2020 щодо Особи 1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

• 
•