За наїзд на пішохода майже завжди платить водій — ВС

Для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки законодавство не передбачає такої підстави, як вина потерпілого. Такий висновок зробив ВС в постанові №450/4163/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

21 квітня 2021 року                         м.Київ                               №450/4163/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є.В.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ОСІЯНА О.М., САКАРИ Н.Ю. (суддя-доповідач), ШИПОВИЧА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Моторного (транспортне) страхового бюро України на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24.04.2019 та постанову Львівського апеляційного суду від 7.12.2020,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року М(Т)СБУ звернулось до суду із позовом до Особи 1 про стягнення в порядку регресу понесених витрат у вигдяді регламентованої виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 4.04.2014 у м.Ужгороді з вини Особи 1, який керував автомобілем «Мерседес-Бенц», номерний знак №1, було скоєно ДТП.

Позивач посилався на те, що вина відповідача підтверджується постановою слідчого про закриття кримінального провадження від 29.05.2014 та який на дату скоєння ДТП не мав чинного договору обов’язкого страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У результаті даної ДТП пішохід Особа 2 отримала

тяжкі тілесні ушкодження, якій відповідно до розрахунку на виплату страхового відшкодування нараховано збитки з ушкодження здоров’я у розмірі 63384,38 грн.

Указані кошти згідно ст.41 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» М(Т)СБУ виплатило потерпілій 2.02.2016, оскільки така особисто винуватцем ДТП не була.

Враховуючи викладене МТСБУ просило суд стягнути з відповідача в порядку регресу 63384,38 грн. понесених витрат у вигдяді регламентної виплати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Пустомитівського райсуду від 24.04.2019, залишеним без змін постановою ЛАС від 7.12.2020, у задоволенні позовних вимог МТСБУ відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин вини відповідача у завданні шкоди Особі 2, натомість така шкода завдана з вини останньої, а тому відсутні підстави для її відшкодування.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі МТСБУ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку, викладеного в постановах ВС від 5.06.2019 у справі №466/4412/15, від 2.10.2019 у справі №447/2438/16-ц, від 11.12.2019 у справі №601/1304/15-ц (п.1 ч.2 ст389 ЦПК).

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій правильно керувалися ч.5 ст.1187 ЦК, згідно з якою особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Проте, судами не було враховано, що закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов’язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача.

Крім того, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи за ст.286 КК не звільняє відповідача від обов’язку доказування того, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Також заявник незгодний з висновками судів про те, що шкоду було завдано з вини Особи 3, а тому така не повинна їй відшкодовуватись, оскільки ч.5 ст.1195 ЦК передбачено таке відшкодування (так в оригіналі, хоча в ст.1195 ЦК ніколи не було ч.5. — Прим. ред.)

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.04.2014, приблизно о 21:10, водій Особа 1, керуючи автомобілем «Мерседес-Бенц», номерний знак №1 та рухаючись ним на автодорозі Львів — Шегині у напрямку до м.Львова, при проїзді її ділянки в районі 10 км + 250 м, що у с.Зимна Вода Пустомитівського району, здійснив наїзд на пішохода Особу 2, яка внаслідок наїзду отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи №1776 від 22.05.2014 причиною настання ДТП з технічної точки зору є факт виходу пішохода Особи 2 на смугу руху автомобіля «Мерседес-Бенц», номерний знак №1, під керуванням водія Особи 1, на такій віддалі від останнього, яка вже була недостатньою для уникнення наїзду.

Згідно постанови слідчого ВР ДТП СУ ГУМВС у Львівській області від 29.05.2014 в ході досудового розслідування встановлено, що в діях водія Особи 1 не вбачається порушення вимог ПДР, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з настанням даної ДТП та її наслідками у вигляді отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілою Особою 2, тому дане кримінальне провадження закрито у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК <…>.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив ВС, та застосовані норми права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК).

Судами встановлено, що 4.04.2014 у м.Ужгороді Особа 1, який керував автомобілем «Мерседес-Бенц», номерний знак №1, було скоєно ДТП. В результаті даного ДТП пішохід Особа 2 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

На час скоєння ДТП Особа 1 не мав чинного договору обов’язкого страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У серпні 2015 року Особа 2 звернулась до М(Т)СБУ із заявою про виплату страхового відшкодування.

МТСБУ відшкодувало шкоду Особі 2 у розмірі 63384 грн 38 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 2.02.2016 №717рв.

Відповідно до положень ст.22 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Згідно пп.«а» п.41.1 ст.41 вказаного закону М(Т)СБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п.1.7 ст.1 цього закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Таким чином, у зв’язку із настанням події, передбаченої пп.«а» п.41.1 ст.41 закону, М(Т)СБУ здійснило відшкодування шкоди Особі 2 .

Відповідно до пп.38.2.1 п.38.2 ст.38 закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п.13.1 ст.13 цього закону.

Звертаючись до суду з позовом, М(Т)СБУ просило суд відшкодувати в порядку регресу витрати, пов’язані з регламентною виплатом, натомість суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з того, що позивачем не доведено вини відповідача у завданні шкоди Особі 2, а тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат у вигляді регламентованої виплати в порядку регресу, оскільки ДТП сталося з вини останньої.

Мотивуючи судові рішення, суди виходили із того, що згідно постанови слідчого ВР ДТП СУ ГУ МВС у Львівській області від 29.05.2014 в ході досудового розслідування встановлено, що в діях водія Особи 1 не вбачається порушення вимог ПДР, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з настанням даної ДТП та її наслідками у вигляді отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілою Особою 2, тому дане кримінальне провадження закрито у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК.

Колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до чч.1—3 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Згідно з чч.1, 2, 5 ст.1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов’язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов’язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого, на яку послалися суди попередніх інстанцій.

Зазначене відповідає висновкам ВС у постановах: від 5.06.2019 у справі №466/4412/15-ц; від 15.08.2019 у справі №756/16649/13-ц; від 2.10.2019 у справі №447/2438/16-ц; від 11.12.2019 у справі №601/1304/15-ц; від 3.06.2020 у справі №345/3335/17; від 7.10.2020 у справі №742/637/19.

При цьому, згідно з ч.2 ст.1193 ЦК, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 ст.1195 цього кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання (ч.3 ст.1193 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок утрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Разом із тим, під час розгляду справи судами не встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілої Особи 2 або непереборної сили.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, належним чином не перевіривши всі обставини справи, дійшли передчасного висновку про відмову позивачу у задоволенні позову у зв’язку з недоведеністю.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення ст.400 ЦПК.

Враховуючи те, що апеляційний суд наділений достатніми процесуальними повноваженнями щодо дослідження доказів та з урахуванням принципу процесуальної економії, ВС вважає, що справу доцільно направити на новий апеляційний розгляд для усунення вищезазначених порушень.

Відповідно до пп.1, 2 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до ч.3 ст.411 ЦПК підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, з’ясувати характер витрат, відшкодованих Особі 2 позивачем та наявність підстав для застосування положень, передбачених ст.1193 ЦК.

Керуючись стст.400, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Моторного (транспортне) страхового бюро України задовольнити частково.

Постанову Львівської області від 24.04.2019 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

• 
•