На нюанси проведення медичної експертизи звернув увагу ВС

Слідчий має особисто отримати від потерпілої медичні документи, оглянути їх і надати експертові разом з постановою про залучення останнього. Такий висновок зробив ВС в постанові №552/1884/20, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

21 липня 2021 року                                м.Київ                               №552/1884/20

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ФОМІНА С.Б.,
суддів: АНІСІМОВА Г.М., БУЛЕЙКО О.Л. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого Особи 1 — адвоката Мартинюка О.С. на вирок Київського районного суду м.Полтави від 29.05.2020 та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 8.02.2021 за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, уродженця м.Браслав, Республіка Білорусь, який мешкає за Адресою 1, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і

встановлені судами обставини

За вироком Київського райсуду від 29.05.2020 Особу 1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК і призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Цивільний позов потерпілої Особи 2 задоволено, стягнуто з засудженого на її користь 18650 грн. в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 30000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Згідно з вироком, 6.11.2019, близько 11:10, Особа 1, перебуваючи в адміністративному приміщенні АТ «Полтавагаз», що за адресою: м.Полтава, вул. Олеся Гончара, 2, в ході сварки, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільнонебезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно завдав один удар пальцями правої руки в обличчя потерпілої Особи 2 та один удар пальцями правої руки в праву кисть потерпілої, чим спричинив останній легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою ПАС від 8.02.2021 вирок Київського райсуду від 29.05.2020 змінено в частині задоволення цивільного позову: зменшено розмір та стягнуто з Особи 1 на користь Особи 2 6650 грн. в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди. В іншій частині вирок суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені

доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого Особи 1 — адвокат Мартинюк О.С. — просить вирок Київського рай суду від 29.05.2020 та ухвалу ПАС від 8.02.2021 скасувати та закрити провадження у зв’язку з відсутністю в діяннях засудженого складу кримінального правопорушення, оскільки, на його думку, в даному провадженні не встановлено ані об’єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення, ані його суб’єктивної сторони.

Також захисник вказує на істотні порушення норм процесуального права, які полягають у покладені в основу обвинувачення недопустимих доказів, а саме: протоколу про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 6.11.2019, адже він не встановлює наявності обставин кримінального правопорушення, а лише є документом, в якому викладається інформація про вчинення кримінального правопорушення, що є підставою для внесення відомостей до ЄРДР, та висновку судово-медичної експертизи №1028 від 29.11.2019, адже при проведенні експертизи експерт досліджував медичні документи, які йому безпосередньо надавала потерпіла Особа 2. У зв’язку з цим вважає висновок додаткової експертизи №1127 від 11.12.2019, і висновок додаткової експертизи №356 від 23.03.2020 також недопустимими. Джерел походження в кримінальному провадженні наданих експерту медичних документів, як стверджує захисник, судами першої та апеляційної інстанції не встановлено.

Показання свідка Особи 3 захисник вважає неправдивими, посилаючись на те, що згідно відеозапису з камери відеоспостереження АТ «Райффайзен банк Аваль» остання в приміщення АТ «Полтавагаз» в день та час, коли відбувалась інкримінована подія, не заходила.

Вважає безпідставним задоволення цивільного позову потерпілої Особи 2 до Особи 1, оскільки в матеріалах провадження відсутні належні докази на підтвердження заподіяної потерпілій шкоди.

Зазначає, що суди повинні мотивувати своє рішення стосовно задоволення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, а не обмежуватись твердженням, що таке відшкодування відповідатиме вимогам розумності та справедливості.

Крім того, посилаючись на ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу, згідно з якою юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, вважає, що завдана шкода повинна відшкодовуватися АТ «Полтавагаз», оскільки на час інкримінованої Особі 1 події, останній перебував у трудових відносинах з цією юридичною особою, працював на посаді охоронця служби безпеки та виконував свої трудові обов’язки відповідно до робочої інструкції.

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечила проти задоволення касаційної скарги, вважає її необґрунтованою. Зазначила, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції стороною захисту не заявлялися клопотання про дослідження доказів, висновки судово-медичних експертиз відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу, завдана шкода повинна відшкодовуватися саме засудженим.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду. Від засудженого, його захисника та потерпілої до Суду надійшли заяви про можливість слухання справи в порядку письмового провадження <…>.

Мотиви Суду

В основу обвинувального вироку судом першої інстанції покладено показання потерпілої Особи 2, свідків Особи 4, Особи 5, Особи 6, Особи 3, письмові докази, зокрема, протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 6.11.2019, згідно з яким потерпіла звернулася до органів правопорядку із заявою про її побиття, протокол огляду місця події, висновок експерта №1028 від 29.11.2019, відповідно до якого у потерпілої виявлені тілесні ушкодження, протоколи проведення слідчих експериментів з потерпілою від 15.11.2019 та зі свідком Особою 3 від 21.03.2020, висновки додаткових судово-медичних експертиз №1127 від 11.12.2019 та №356 від 23.03.2020, відповідно до яких експерт дійшов висновку, що показання потерпілої та свідка Особи 3 надані під час слідчих експериментів не суперечать механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілої. Під час судового розгляду було переглянуто відеозапис з камер відео спостереження АТ «Райффайзен банк Аваль», з якого вбачається конфлікт між потерпілою і обвинуваченим.

Сукупність зазначених доказів надала можливість суду першої інстанції зробити висновок, з яким у подальшому погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність поза розумним сумнівом винуватості Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК, незважаючи на заперечення засудженим своєї вини.

Стосовно доводів захисника щодо недопустимості доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Захисник стверджує, що протокол про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 6.11.2019 не може бути допустимим доказом. Адже він не встановлює чи підтверджує обставини кримінального правопорушення, а лише є документом, в якому викладається інформація про вчинення кримінального правопорушення, що є підставою для внесення відомостей до ЄПДП.

Насамперед колегія суддів зазначає, що внутрішня властивість доказу, яка полягає у спроможності фактичних даних встановлювати наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, має назву «належність». Її не слід плутати з допустимістю як зовнішньою властивістю доказу, яка полягає у тому, що фактичні дані мають бути отримані з належного джерела, належним суб’єктом та у належній процесуальній формі.

Зі змісту ст.85 КПК випливає, що належними є докази, які не тільки прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню і зазначені у ст.91 КПК, а й ті докази, які підтверджують існування чи відсутність інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

У цьому сенсі протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення надає змогу стороні захисту, а в подальшому і суду, пересвідчитися чи були законні підстави для початку кримінального провадження. З огляду на те що кримінальне провадження щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст.125 КК, є провадженням у формі приватного обвинувачення, яке може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого (ст.477 КПК), її дослідження набуває особливого значення в аспекті можливості використання усіх доказів, зібраних у даному провадженні.

Відповідно до п.1 розд.ІІ Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ 8.02.2019 №100, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 5.03.2019 за №223/33194, прийняття заяв (повідомлень) незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особи заявника здійснює цілодобово, безперервно та невідкладно орган (підрозділ) поліції, до якого надійшла така інформація. Заяви (повідомлення) можуть бути усні або письмові: усні заяви (повідомлення) від осіб уповноважена службова особа органу (підрозділу) поліції або інший поліцейський, до повноважень якого це належить, вносить до протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію.

Згідно з п.3 ч.2 ст.99 КПК складені в порядку, передбаченому цим кодексом, протоколи процесуальних дій за умови наявності в них відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, належать до документів, які є, відповідно до ч.2 ст.84 КПК, процесуальними джерелами доказів.

Також колегія суддів зазначає, що отримання заяви про кримінальне правопорушення не є слідчою (розшуковою) дією, а, отже, на проведення цієї процесуальної дії до внесення відомостей до ЄРДР не поширюється заборона, передбачена ч.3 ст.214 КПК.

З огляду на зазначене, а також обґрунтування цього доводу у касаційній скарзі, Суд не убачає підстав для визнання протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення недопустимим доказом.

В касаційній скарзі захисник стверджує, що висновок судово-медичної експертизи №1028 від 29.11.2019 є недопустимим доказом, оскільки при проведенні експертизи експерт досліджував медичні документи, які йому безпосередньо надавала потерпіла Особа 2.

Колегія суддів зазначає, що суб’єктами збирання доказів зі сторони обвинувачення є слідчий, дізнавач, прокурор, а у випадках отримання доручення в порядку ч.2 ст.41 КПК, — оперативні підрозділи.

Частиною 2 ст.93 КПК визначені способи збирання доказів стороною обвинувачення, до яких належать проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим кодексом.

Разом з тим згідно із ч.4 ст.69 КПК експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи.

З висновку судово-медичної експертизи №1028 від 29.11.2019 убачається, що вона проведена за участю потерпілої, на підставі постанови слідчого ВП №1 ПВП ГУНП в Полтавській області Лончакової І.С. від 6.11.2019, в якій після питань, що підлягають вирішенню, зазначено, що експерту надано дозвіл самостійно приймати медичну документацію та рентген знімки в Особи 2.

Аналізуючи дану ситуацію з точки зору дотримання процесуальної форми збирання доказів, колегія суддів вважає, що вона була порушена. Слідчий мав би особисто отримати від потерпілої медичні документи, оглянути їх і надати експертові разом з постановою про залучення експерта для проведення експертизи.

Проте, перевіряючи правильність оцінки зазначеного висновку експерта з точки зору допустимості, колегія суддів виходить з такого:

висновок експерта є самостійним джерелом доказів (ч.2 ст.84 КПК), залучення експерта для проведення експертизи відбувалося на підставі постанови слідчої в порядку, передбаченому ст.243 КПК;

експерт є належним суб’єктом для проведення цього виду експертних досліджень і відповідає вимогам, що висуваються чч.1, 2 ст.69 КПК та законом «Про судову експертизу»;

експерт не здійснював за власною ініціативою збирання матеріалів для проведення експертизи;

отримання ним безпосередньо від потерпілої, яка була присутньою під час дослідження, медичної документації за вказівкою слідчої не призвело до істотного порушення прав та свобод людини, а також не вплинуло на достовірність отриманих висновків.

З огляду на зазначене Суд не вбачає підстав для визнання недопустимими висновку судово-медичної експертизи №1028 від 29.11.2019 та висновків додаткових експертиз №1127 від 11.12.2019 і №356 від 23.03.2020.

Посилання захисника на ч.1 ст.1172 ЦК, згідно з якою юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, колегія суддів вважає безпідставними з таких причин.

Як зазначалося, касаційний суд не перевіряє рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг. Саме апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження.

З встановлених судами обставин не убачається, що засуджений вчинив кримінальне правопорушення у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків. Суд же касаційної інстанції, згідно зі ст.433 КПК, не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні.

Відповідно до стст.23, 1167 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При цьому розмір суми відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На переконання колегії суддів, цих вимог закону при розгляді зазначеного провадження судами дотримано.

Судами взято до уваги, проаналізовано та оцінено обсяг моральних страждань потерпілої, які виразились у порушенні нормальних життєвих зв’язків, заподіяння тілесних ушкоджень, проходження лікування та з урахуванням вимог законодавства, прийнято рішення про стягнення із засудженого на користь потерпілої 30000 грн., що, на думку колегії суддів, за своїм розміром є достатньою компенсацією завданих страждань, відповідає вимогам розумності та справедливості та ступеню вини обвинуваченого.

За встановлених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни судових рішень за доводами захисника, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Вирок Київського районного суду м.Полтави від 29.05.2020 та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 8.02.2021 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого Особи 1 — адвоката Мартинюка О.С. — без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

• 
•