Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання майна спільним

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання майна спільним (КЦС/ВС у справі № 161/17237/19 від 24 березня 2021 року)

Фабула судового акту: Сімейне законодавство України встановлює презумпцію спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, передбачено, зокрема, що майно дружини, чоловіка набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування є його (її) особистою приватною власністю (ч. 1 ст. 57 СК України).

У ч. 1 ст. 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У цій справі позивач звернувся із позовом до колишньої дружини про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Так, за час подружнього життя відповідач отримала в дарунок від рідного брата позивача незавершений будівництвом житловий будинок.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що під час спільного життя за кошти, які заробляв саме позивач було повністю завершено будівництво цього житлового будинку та добудовано господарські будівлі та споруди на території будинковолодіння, проведено ремонтні роботи.

Отож, з точки зору позивача у цій справі, він зробив значний внесок для завершення будівельних та ремонтних робіт по спірному будинковолодінню. Після отримання у дар нерухомості у ній було проведено будівельні, ремонтні роботи в будинку, а також зведено нові господарські будівлі, які в свою чергу також суттєво впливають на вартість будинковолодіння в цілому.

Рішенням суду першої інстанції відмовлено позивачу в частині визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача про те, що внаслідок його праці та вкладення коштів спірний будинок значно збільшився у своїй вартості після набуття його у власність відповідачкою за договором дарування.

Апеляційний суд став на сторону позивача та частково скасував рішення суду першої інстанції.

Позиція ВС: Визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя пов`язується із наявністю у сукупності двох умов:

1) істотність збільшення вартості майна;

2) істотність збільшення вартості має бути пов’язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов’язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто, вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

ВС погодився з позицією суду першої інстанції, що жодних доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів до суду надано не було.

Сам факт незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача не свідчить про підтвердження таких витрат.

Аналізуйте судовий акт: Кошти розміщені на депозитному рахунку чоловіка не є його особистою приватною власністю (КЦС/ВС у справі № 264/2232/19 від 22.02.2021)

Чи можна поділити, як спільне сумісне майно подружжя, самочинно побудовану нерухомість? (ВС/КЦС у справі №715/1347/14-ц від 25.03.2020)

Квартира оформлена на ім’я одного з подружжя, не змінює її статусу спільної власності (ВС/КЦС у справі № 161/14048/19 від 29.01.2021 р.).

ВС/КЦС: Згода навіть КОЛИШНЬОГО подружжя на відчуження спільного сумісного майна є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ (ВС/КЦС у справі № 726/1606/17 від 23.12.2020)

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 161/17237/19

провадження № 61-15св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Позов обґрунтовує тим, що 24 червня 1997 року між сторонами зареєстровано шлюб, за час якого народилось п`ятеро дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2019 року шлюб розірвано. За час подружнього життя відповідач 27 грудня 2010 року отримала в дарунок від рідного брата позивача незавершений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами (ступінь готовності 59 %) за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1755 га, кадастровий номер 0722883700:01:001:1948, для будівництва та обслуговування даного житлового будинку, господарських будівель та споруд. Всі документи на незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку оформлені на ОСОБА_2 .

Позивач указував, що під час спільного життя за кошти, які він заробляв у США було повністю завершено будівництво житлового будинку та добудовано господарські будівлі та споруди на території будинковолодіння, а саме: погріб з шийкою – б, літня кухня – Б-1, прибудова – б1, сарай – б2, вбиральня – г, гараж – Е-1, внаслідок чого вартість нерухомого майна істотно збільшилась. Крім того, на проведення будівництва та ремонтних робіт на території будинковолодіння позивачем було отримано позику в сумі 40 000 дол. США. 19 січня 2012 року відповідачу було оформлено та видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач на підставі Свідоцтва про право власності, зареєструвала право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» в електронному реєстрі за № 30584616 від 26.01.2012 року.

Під час шлюбу було придбано трактор колісний марки DONGFENG DF-244, 2014 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , та напівпричіп тракторний, марки 1ПТС-2, 2014 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 . Дана сільськогосподарська техніка як й будинковолодіння було зареєстроване та оформлене на ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя ні він, ні відповідач не звертались. Вони із ОСОБА_2 продовжували користуватися вказаним нерухомим майном, як співвласники та будь-якої згоди про порядок використання будинковолодіння та його поділу досягнуто не було. З наведеного слідує, що частки сторін у праві власності на спільне майно подружжя є рівними, тобто складають по 1/2 частині.

ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/2 частку в спільній сумісній власності на:

житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якої входить: житловий будинок А-2, погріб з шийкою – б, літня кухня – Б-1, прибудова – б1, сарай – б2, вбиральня – г, гараж – Е-1;

земельну ділянку розміром 0,1755 га, кадастровий номер 0722883700:01:001:1948 за адресою: АДРЕСА_1 ;

трактор колісний марки DONGFENG DF-244, 2014 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 ;

напівпричіп тракторний, марки 1ПТС-2, 2014 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області в складі судді Рудської С. М. від 25 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку трактора колісного марки Dongfeng DF-244, 2014 року випуску, заводський номер НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку напівпричепа тракторного марки 1ПТС-2, 2014 року випуску, заводський номер НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_2 .

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України. Тягар доказування обставин необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи сторони позивача про те, що внаслідок його праці та вкладення коштів спірний будинок значно збільшився у своїй вартості після набуття його у власність відповідачем за договором дарування, а тому він на підставі статті 62 СК України претендує на відповідну частку в майні, оскільки жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування цих обставин суду надано не було. На обґрунтування своєї участі в поліпшенні спірного будинку позивач не надав суду жодних письмових доказів, зокрема первинних документів про придбання будівельних матеріалів, договорів про надання ремонтних послуг тощо. Суд першої інстанції вказав, що оскільки спірний будинок був набутий відповідачем у власність на підставі договору дарування, який ніким не оспорений та на день розгляду судом даної справи є чинним, враховуючи, що позивач не довів суду свою участь у поліпшенні спірного будинку, внаслідок чого його вартість значно збільшилася, то відсутні правові підстави для визнання вказаного будинку спільною сумісною власністю подружжя як на підставі приписів статті 60 СК України, так і на підставі статті 62 СК України.

Суд першої інстанції вказав, що критично відноситься щодо твердження ОСОБА_1 про отримання ним позики від ОСОБА_8 в розмірі 40 000 дол. США, яка була оформлена відповідним договором позики від 28 грудня 2010 року, з метою будівництва (завершення житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки сам по собі факт отримання позивачем коштів у борг, жодним чином не свідчить про подальше їх цільове використання. Стороною позивача не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів щодо цільового використання ОСОБА_1 коштів відповідно до умов договором позики від 28 грудня 2010 року, клопотання про забезпечення/витребування доказів в ході розгляду заявлено не було.

Суд першої інстанції зазначив, що земельна ділянка площею 0,1755 га, кадастровий номер 0722883700:01:001:1948 за адресою: АДРЕСА_1 , була набута у власність ОСОБА_2 на підставі договору дарування, а тому таке майно вважається її приватною власністю. Оскільки суд зробив висновок про недоведеність стороною позивача тієї обставини, що на спірний житловий будинок поширюється режим об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, то будь-які правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права на частку спірної земельної ділянки у даному випадку відсутні. Тому необхідно відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в частині визнання за ним Ѕ частки спірних житлового будинку та земельної ділянки.

При задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права на Ѕ частку трактору колісного марки DONGFENG DF-244 та напівпричепу тракторного, марки 1ПТС-2, суд першої інстанції вказав, що між сторонами спору не досягнуто обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попередньо не внесено другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Оскільки спірні трактор колісний та напівпричіп тракторний не можуть бути реально поділені між сторонами, то необхідно визнати за кожним із них по Ѕ частці у спільному майні подружжя без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року в частині відмовлених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,1755 га, кадастровий номер 0722883700:01:001:1948, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись з позовом в частині визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що за час спільного життя з відповідачкою за кошти, які він заробляв в США, було повністю завершено будівництво спірного житлового будинку та добудовано господарські будівлі та споруди на території будинковолодіння, внаслідок чого вартість нерухомого майна істотно збільшилась, а тому будинковолодіння є спільною сумісною власністю та йому належить 1/2 його частина. Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. З договору дарування, посвідченого 27 грудня 2010 року приватним нотаріусом Гаврилюк М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1308 вбачається, що вартість незавершеного будівництва житлового будинку (ступінь готовності 59%), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 станом на листопад 2010 року складає 241 805 грн. Згідно з довідки про вартість майна від 18 вересня 2019 року, виданого об`єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертно-правовий союз», вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (ступінь готовності 100%), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 станом на вересень 2019 року становить 591 600 грн. Таким чином вартість спірного об`єкту нерухомості збільшилась на 349 795 грн. Вартість будинковолодіння, яка визначена станом на листопад 2010 року та на вересень 2019 року ОСОБА_2 не заперечувалась та належними і допустимими доказами не спростовувалась. Згідно пункту 1 Договору дарування незавершеного будівництва житлового будинку на момент укладання Договору дарування біля будинку розташовані такі господарські споруди: погріб з шийкою-б, хлів Б-1. Будь яких інших будівель та споруд на території будинковолодіння станом на 2010 рік розташовано не було. Як стверджував сам позивач, та не заперечувала відповідач ОСОБА_1 перебував у США на заробітках та кошти, які він там заробляв були використанні для завершення будівельних та ремонтних робіт по спірному будинковолодінню. З врахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що майно, яке було отримано в 2010 році ОСОБА_2 в дар станом на 2019 рік суттєво збільшилось в своїм ціні за рахунок проведених будівельних, ремонтних робіт в самому будинку, а також зведенням нових господарських будівель, які в свою чергу також суттєво впливають на вартість будинковолодіння в цілому.

Апеляційний суд вказав, що відповідач заперечуючи вимоги ОСОБА_1 , не подала жодних доказів, які б спростували твердження позивача про те, що саме за спільні кошти, спільною працю у зареєстрованому шлюбі дане будинковолодіння набуло того вигляду, тієї вартості про які зазначено у висновку суб`єкта оціночної діяльності, що наявний в матеріалах справи. Відповідач не клопотала про проведення будівельно- технічної експертизи щодо визначення вартості об`єкту незавершеного будівництва без урахування проведених ремонтно-будівельних робіт, разом із поліпшенням та визначенням різниці між ними. Тому колегія судів зробила висновок, що позивач надав докази на підтвердження того, що його внесок у добудові спірного будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є значним, а тому наявні підстави для визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки спірне майно за час шлюбу зазнало істотних поліпшень (перетворень), та визнання за ним 1/2 частини спірного будинковолодіння. Відповідно до статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. Оскільки наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будинковлодіння за адресою АДРЕСА_1 , то з врахуванням приписів статей 120 ЗК України377 ЦК України за ним необхідно визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1755 га, кадастровий № 0722883700:01:001:1948, за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд зазначив, що при задоволені вимог позивача колегією суддів беруться також до уваги і твердження позовної заяви та представників позивача щодо обставин, за яких спірне будинковолодіння було придбане. Зокрема, як встановлено судом з пояснень представників позивача подружжя ОСОБА_1 з 1997 року проживали в США як сім`я, де у них народилось троє дітей. Подружжя працювали та мали намір повернутися в Україну. За домовленістю між ними рідний брат позивача – ОСОБА_8 за передані ними кошти придбав на своє ім`я земельну ділянку та незавершений будинок, які по приїзду подружжя на Україну подарував ОСОБА_2 . Такі пояснення відповідачем не заперечувались та не спростовувались.

Аргументи учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у визнанні права спільної сумісної власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, а також права спільної сумісної власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,1755 га, які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суд може визнати майно дружини (чоловіка) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при визначенні часток подружжя в даному майні враховується вартість майна, що належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України. Рівність часток подружжя у даному випадку, застосовується лише до вартості майна, яке істотно збільшилося внаслідок умов, передбачених цим законом. Обов`язок по доказуванню обставин необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Однак під час розгляду справи позивачем не доведено того, що внаслідок затрат зароблених ним коштів (такими доказами мали б бути різного роду платіжні документи, або угоди про придбання чи замовлення будівельних матеріалів чи послуг) спірний будинок збільшився у своїй вартості після набуття його у власність за договором дарування, так само не доведено позивачем і взагалі того факту, що він такі кошти взагалі отримував, також в контексті того, що в період поліпшення будинковолодіння він постійно перебував у США сумнівним є і той факт, що позивач ввозив такі кошти на територію України та задекларував в установленому порядку, а відтак жодних належних та допустимих доказів стороною позивача на обґрунтування таких обставин суду надано не було. Суд апеляційної інстанцій з приводу таких доказів поклався лише на пояснення самого позивача, про що і констатував в оскаржуваному рішенні, зазначивши лише таке: як стверджував сам позивач, та не заперечувала відповідач, він перебував у США на заробітках та кошти, які він там заробляв були використанні для завершення будівельних та ремонтних робіт по спірному будинковолодінню. Саме таке обґрунтування поклав суд апеляційної інстанції в основу оскарженого рішення в контексті затрат позивача на поліпшення будинковолодіння, чого очевидно є не достатньо, враховуючи обов`язок по доказування обставин, на які посилався позивач.

Вказує, що одночасно апеляційний суд переклав обов`язок по доказуванню цих обставин на відповідача, констатувавши, що відповідач не подала жодних доказів, які б спростували твердження позивача про те, що саме за спільні кошти, спільною працю у зареєстрованому шлюбі дане будинковолодіння набуло того вигляду який має зараз. Однак на відповідача, як титульного власника спірного майна, поширюється презумпція правомірності виникнення особистої приватної власності, а доводити протилежного відповідач не зобов`язана, оскільки наявність правовстановлюючих документів вказує на правомірність виникнення у відповідача права особистої власності на таке майно. Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У березні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_10 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову без змін. Відзив мотивований тим, що вартість спірного об`єкту нерухомості істотно збільшилась у сумі 349 795 грн внаслідок спільних трудових та грошових затрат другого з подружжя. Під час спільного життя за кошти, які заробляв позивач в США було повністю завершено будівництво житлового будинку та добудовано господарські будівлі та споруди та території будинковолодіння. Відповідач до суду не подала жодних доказів, які б спростували твердження ОСОБА_1 про те, що саме за спільні кошти, спільною працею під час перебування у зареєстрованому шлюбі дане будинковолодіння набуло того вигляду, тієї вартості про яку зазначено у висновку суб`єкта оціночної діяльності, що наявний в матеріалах справи. При задоволені позовних вимог позивача апеляційний суд правомірно взяв до уваги як твердження позивача, так і пояснення відповідача, щодо обставин за яких спірне будинковолодіння було придбане початково за спільні сімейні кошти. Застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин норми статті 62 СК України передбачають єдиний наслідок її застосування за наявності існування умов, визначених у цій статті. Таким наслідком є зміна правового режиму особистого майна одного з подружжя, яке внаслідок спільних дій чи затрат подружжя істотно збільшилося у вартості, на інший правовий режим спільної власності. Тобто, режим особистого майна одного з подружжя трансформується у правовий режим спільної сумісної власності подружжя. Правила статті 62 СК України не підлягають застосуванню одночасно з правилами статті 57 СК України. В ході судового розгляду не було здобуто належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 самостійно за власні кошти завершила будівництво житлового будинку та здійснила державну реєстрацію права власності на нього. При цьому в ході розгляду справи були підтверджені доводи позивача, про те, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 за кошти, які були зароблені ОСОБА_1 у США завершено будівництво будинку з господарськими будівлями та спорудами, проведено в даному будинку та приміщеннях ремонтні роботи та введено об`єкт нерухомого майна в експлуатацію.

Зазначає, що для проведення будівельних та ремонтних робіт подружжям ОСОБА_1 використовувались не лише кошти, які були ними зароблені в США, а також кошти які були ними отримані в борг. Відповідно до договору позики та розписки від 28 грудня 2010 року позивач отримав в борг 40 000 дол. США з метою будівництва. Дані кошти були витрачені саме на завершення житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Позивач обґрунтовуючи вимоги заявленого позову, надав договір дарування від 27 грудня 2010 року, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19 січня 2012 року, довідку про вартість майна від 18 вересня 2019 року. Договір позики від 28 грудня 2010 року та розписку від 28 грудня 2010 року, якими доводиться обсяг виконаних ремонтно будівельних робіт та їх вартість у період спільного проживання, які були проведені за рахунок позичених та зароблених коштів, а крім того погашення позики здійснювалось протягом спільного сумісного проживання за рахунок коштів сімейного бюджету.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року: відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 повернуто; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 24 червня 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

У сторін народилося п`ятеро дітей – ОСОБА_3 , 1998 року народження, ОСОБА_6 , 2000 року народження, ОСОБА_4 , 2003 року народження, ОСОБА_7 , 2004 року народження, ОСОБА_5 , 2010 року народження.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2019 року шлюб між сторонами розірвано. Вказане рішення набрало законної сили 07 березня 2019 року.

Згідно договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку, посвідченого 27 грудня 2010 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Гаврилюк М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1308, ОСОБА_8 як дарувальник передав безоплатно у власність ОСОБА_2 як обдаровуваній незавершений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Готовність незавершеного будівництвом житлового будинку А-2 складає 59 %. Біля будинку розташовані господарські та побутові будівлі та споруди: погріб з шийкою – б, хлів – Б-1. Земельна ділянка площею 0,1755 га, кадастровий № 0722883700:01:001:1948, на якій розташований незавершений будівництвом житловий будинок – А-2, та на день нотаріального посвідчення даного договору є приватною власністю дарувальника. Вартість незавершеного будівництва житлового будинку (ступінь готовності 59%), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 станом на листопад 2010 року складає 241 805 грн.

27 грудня 2010 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Гаврилюк М.В. посвідчено договір дарування земельної ділянки, який зареєстровано в реєстрі за № 1315, відповідно до якого ОСОБА_8 як дарувальник передав безоплатно у власність ОСОБА_2 як обдаровуваній земельну ділянку площею 0,1755 га, кадастровий № 0722883700:01:001:1948 за адресою: с. Маяки, Луцького р-ну Волинської обл. Земельна ділянка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд незавершеного будівництвом житлового будинку – А-2.

19 січня 2012 року ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області від 12 січня 2012 року за № 9 оформлено та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . До складу вищевказаного будинковолодіння на момент видачі свідоцтва входило: погріб з шийкою – б, літня кухня – Б-1, прибудова – 61, сарай – 62, вбиральня – г, гараж – Е-1.

Згідно з Інформацією з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка № 173289630) від 10 липня 2019 року відповідач на підставі свідоцтва про право власності зареєструвала своє право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» в електронному реєстрі за № 30584616 від 26 січня 2012 року.

Згідно з довідки про вартість майна від 18 вересня 2019 року, виданої ТОВ «Експертно-правовий союз», вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (ступінь готовності 100%), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 станом на вересень 2019 року становить 591 600 грн.

Позиція Верховного Суду

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз частини першої статті 62 СК України свідчить, що визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя пов`язується із наявністю у сукупності двох умов:

1) істотність збільшення вартості майна. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя;

2) істотність збільшення вартості має бути пов`язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Істотність збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18) вказано, що:

«у статті 62 СК України передбачено втручання у право особистої приватної власності. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника. Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя – не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном».

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Суд першої інстанції встановив, що жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів надано не було. Натомість суд апеляційної інстанції: помилково вважав, що саме незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача свідчить про неспростування твердження позивача і їх підтвердження; не врахував умови, які передбачені частиною першою статті 62 СК України та необхідні для визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, та надав правового значення твердженню в позовній заяві та представників позивача в судовому засіданні щодо обставин, за яких спірне будинковолодіння придбане початково, за відсутності оспорення договору дарування. За таких обставин, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 провизнання право власності на 1/2 частку в спільній сумісній власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, та як похідної про визнання права власності на 1/2 частку в спільній сумісній власності на земельну ділянку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що: постанова апеляційного суду не відповідає висновкам, викладениму постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18); зурахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладеним у постанові у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18), постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити; постанову суду апеляційної інстанції скасувати; рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку в спільній сумісній власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудамиі земельну ділянку залишити в силі.

ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 6 017,70 грн, який належить стягнути з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400409413416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасувати.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання право власності на 1/2 частку в спільній сумісній власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Волинського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року втрачає законну силу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 6 017,70 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

Протокол