Чи можуть знайдені в автомобілі гроші свідчити про намір підкупу — думка ВС

Самі по собі речові докази — кошти у сумі 1800 грн. не є достатнім доказом винуватості особи у намірі підкупити офіцера. Такий висновок зробив ВС в постанові №753/23305/15, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

31 березня 2021 року                     м.Київ                                №753/23305/15

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БОРОДІЯ В.М.,

суддів: МАЗУРА М.В., ЧИСТИКА А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора військової прокуратури Дарницького гарнізону Канарського В.С.на вирок Дарницького районного суду м.Києва від 30.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного суду від 6.10.2020 щодо Особи 1, Інформація 1, громадянина України, уродженця м.Борисполя Київської області, який має неповну вищу освіту, одружений, утримує двох неповнолітніх дітей, жителя Адреса 1, зареєстрованого там само, раніше не судимого, який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.369 Кримінального кодексу.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини

За вироком Дарницького районного суду м.Києва від 30.01.2017 Особу 1 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.369 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки зі спеціальною конфіскацією коштів у сумі 1800 грн. на користь держави.

На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування покарання, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов’язки.

Відповідно до ст.76 КК на Особу 1 покладено ряд обов’язків.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком 15.06.2015 Особа 1, перебуваючи в Бориспільсько-Баришівському об’єднаному міському військовому комісаріаті Київської області, у розмові з Особою 2, який займав посаду старшого офіцера відділення комплектування, а отже, був службовою особою, запропонував надати останньому неправомірну вигоду за видачу йому військового квитка. Водночас Особа 1 у 2008 році ухилився від призову на строкову службу та у Збройних Силах України не служив.

Надалі 24.06.2015 о 13:35 Особа 1 за Адресою 2 надав службовій особі, а саме військовослужбовцю військкомату — старшому офіцеру відділення комплектування лейтенанту Особі 2, неправомірну вигоду в розмірі 1800 грн. за видачу фіктивного військового квитка, при тому, що Особа 1 військової служби не проходив, тобто за вчинення Особою 2 в інтересах Особи 1 дій із використанням службового становища.

Київський АС ухвалою від 6.10.2020 вирок Дарницького райсуду м.Києва від 30.01.2017 стосовно Особи 1 скасував, а кримінальне провадження №*0067 за обвинуваченням Особи 1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.369 КК, на підставі п. 3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу закрив у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Речові докази у кримінальному провадженні — гроші у сумі 1800 грн. постановлено передати у власність держави.

Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Дарницького райсуду м.Києва від 30.01.2017 та ухвалу Київського АС від 6.10.2020 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вважає, що місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок та призначаючи покарання Особі 1, незаконно застосував до нього приписи ст.75 КК, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.

При цьому зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст.404 КПК лише частково дослідив за клопотанням сторін докази у кримінальному провадженні та надав їм іншу оцінку. Зокрема, як стверджує, суд апеляційної інстанції безпідставно не дослідив протоколу, складеного за результатами проведення негласних (слідчих) розшукових дій, та необґрунтовано визнав фактичні дані, що містяться у ньому, недопустимими доказами. Вважає, що апеляційний суд зобов’язаний був дослідити фактичні дані, що містяться у протоколі проведення НС(Р)Д, які, на думку прокурора, доводять винуватість Особи 1, а невідкриття документів, які стали підставою для проведення цієї процесуальної дії, не свідчить про його недопустимість, оскільки сторона захисту не ініціювала у порядку ст.290 КПК відкриття таких документів. На переконання прокурора, вищевказані порушення під час апеляційного розгляду призвели до необґрунтованого закриття кримінального провадження стосовно Особи 1 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК <…>.

Мотиви Суду

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в основу обвинувального вироку стосовно Особи 1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.369 КК, судом першої інстанції було покладено фактичні дані з протоколу огляду місця події від 24.06.2015 із фототаблицею до нього, протоколу за наслідками проведення НС(Р)Д із застосуванням технічних засобів від 31.07.2015 та аудіо-, відеозаписами до нього. Крім того, як на доказ винуватості Особи 1, місцевий суд послався на показання свідків Особи 3 та Особи 2 , постанову про визнання речовими доказами від 14.07.2015, відповідно до якої кошти в сумі 1800 грн. визнано речовим доказом, а також на інші докази.

За результатами дослідження цих доказів суд дійшов висновку про винуватість Особи 1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.369 КК.

Однак, апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду щодо Особи 1 дійшов правильного висновку про закриття провадження у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати з огляду на таке.

Так, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

За змістом ст.62 Конституції під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи отримали своє відображення й у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст.17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом; підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно з вимогами ст.91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов’язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, — на потерпілого.

Відповідно до ст.92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов’язок доказування не лише обставин, передбачених ст.91 цього кодексу, а й обов’язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Згідно з положеннями стст.86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб’єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред’явленим обвинуваченням (див. постанови ВС від 4.07.2018 у справі №688/788/15-к, від 8.10.2019 у справі №195/1563/16-к, від 21.01.2020 у справі №754/17019/17, від 16.09.2020 у справі №760/23459/17 та ін.).

Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

Згідно з п. 3 ч.1 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Відповідно до ст.417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст.284 цього кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Як видно з матеріалів судової справи, ухвала апеляційного суду про скасування обвинувального вироку місцевого суду стосовно ОСОБА 1 за ч.1 ст.369 КК та закриття кримінального провадження щодо нього на підставі п. 3 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримативказаним вимогам закону відповідає.

Суд касаційної інстанції визнає такий висновок правильним, оскільки апеляційний суд навів в ухвалі переконливі доводи на його обґрунтування.

Зокрема, апеляційний суд умотивовано визнав недопустимими доказами дані протоколів за результатами проведення НС(Р)Д у виді аудіо-, відеоконтролю особи, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої палати ВС від 16.01.2019 (справа №751/7557/15-к) та від 16.10.2019 (справа №640/6847/15-к).

Так, відповідно до ч.12 ст.290 КПК невідкриття матеріалів сторонами у порядку цієї статті є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як докази. Водночас відкриттю, крім протоколів, у яких зафіксовано хід та результати проведення певних дій, в обов’язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою проведення таких дій (ухвали, постанови), що забезпечує можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій як доказів.

Однак процесуальних документів щодо наявності правових підстав для проведення цих НС(Р)Д суд першої інстанції взагалі не досліджував, проте поклав в основу вироку дані протоколів за результатами їх проведення.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурор не надав указаної ухвали слідчого судді й під час апеляційного розгляду, а отже, докази, отримані в результаті проведення НС(Р)Д, а саме протокол за наслідками проведення НС(Р)Д із застосуванням технічних засобів від 31.07.2015 з додатками до нього — дисками DVD-RW, де містяться аудіо- та відеофайли розмов, апеляційний суд обґрунтовано визнав недопустимими у зв’язку з порушенням стороною обвинувачення вимог ст.290 КПК.

Суд вірно зазначив, що даними протоколу огляду місця події від 24.06.2015 не доведено факту належності вилучених у салоні автомобіля коштів Особі 1, які, за версією прокурора, він передав службовій особі військкомату за видачу фіктивного військового квитка. Зазначений протокол містить інформацію щодо вилучення з автомобіля грошей у сумі 1800 грн., однак жодним чином не підтверджує, що ці кошти належать Особі 1, а самі по собі речові докази — кошти також не є достатнім доказом винуватості Особи 1 у скоєнні інкримінованого йому злочину.

Крім того, колегія суддів зазначила, що показання свідків Особи 2 та Особи 3 не узгоджуються з тим обвинуваченням, яке було пред’явлено Особі 1, оскільки жоден свідок не зазначав про те, що Особа 1 у будь-який спосіб намагався отримати фіктивний (недійсний, підроблений) військовий квиток, не дотримався процедури звернення до військового комісаріату та передав службовій особі військкомату неправомірну вигоду в розмірі 1800 грн. за видачу саме фіктивного військового квитка.

У цьому аспекті неспроможними є доводи прокурора щодо неповного викладення в ухвалі апеляційного суду показань вказаних свідків, оскільки цим показанням суд дав належну оцінку у межах пред’явленого обвинувачення.

Що стосується касаційних доводів прокурора про недотримання апеляційним судом вимог ст.404 КПК щодо безпосередності дослідження доказів, то вони є безпідставними з огляду на таке.

Положеннями вказаної статті чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження стосовно Особи 1 за апеляційними скаргами прокурора та сторони захисту, дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційних скарг сторони захисту, скасував вирок суду першої інстанції та закрив кримінальне провадження через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості Особи 1 у суді й вичерпанням можливостей їх отримання.

При цьому в порядку апеляційної процедури суд ретельно перевірив доводи сторони захисту, провівши за клопотанням захисника з додержанням вимог ст.404 КПК часткове дослідження доказів, та повторно допитав свідків Особу 3 і Особу 2, дослідив частину матеріалів провадження, що підтверджується журналами судових засідань від 20 травня та 23 червня 2020 року.

При цьому прокурор заперечував щодо задоволення клопотання захисника про повторне дослідження частини доказів, зокрема і протоколу за результатами проведення НС(Р)Д від 31.07.2015 та протоколу огляду місця події від 24.06.2015.

За наслідками проведеного дослідження доказів суд, проаналізувавши всі зібрані фактичні дані в логічному взаємозв’язку й оцінивши їх на підставі ст.94 КПК із точки зору належності, достовірності, допустимості та відповідно достатності, дійшов умотивованого висновку про скасування обвинувального вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження щодо Особи 1.

Водночас неспроможними є доводи прокурора, що апеляційний суд усупереч ст.404 КПК безпосередньо не дослідив частини доказів, зокрема повторно не допитав Особу 1, пославшись на показання, надані ним під час судового розгляду в місцевому суді.

У цьому аспекті безпідставними також є посилання у касаційній скарзі прокурора на те, що апеляційний суд не дослідив протоколу, складеного за результатами проведення НС(Р)Д, оскільки, як вбачається з журналу судового засідання від 23.06.2020, колегія суддів цей протокол досліджувала.

Прокурором також не доведено, яким чином не дослідження апеляційним судом безпосередньо в судовому засіданні речового доказу — коштів у сумі 1800 грн. могло вплинути на висновок суду про недоведення винуватості особи у скоєнні злочину.

Отже, доводи в касаційній скарзі прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог стст.23 та 404 КПК є безпідставними.

З приводу вимог у касаційній скарзі прокурора щодо необхідності скасування вироку місцевого суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме необґрунтоване, на думку прокурора, застосування приписів ст.75 КК до ОСОБА 1 , колегія суддів дійшла висновку, що ці доводи не підлягають перевірці, адже Суд погодився з ухвалою апеляційного суду про те, що кримінальне провадження №*00067 за обвинуваченням ОСОБА 1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.369 КК, підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Прохання прокурора скасувати скасований вирок суду першої інстанції не ґрунтується на законі.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи прокурора не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оспорюваному судовому рішенні, і не ставлять під сумнів законності цього рішення.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив таких порушень норм права, які би були підставами для скасування або зміни рішення апеляційного суду.

Інші доводи прокурора, що стосуються оцінки фактичних обставин та дослідження доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч.1 ст.433 КПК.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які би могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись стст.369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 6.10.2020 щодо ОСОБА 1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора Канарського В.С. — без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.