Як законний обшук дає недопустимі докази — ВС

Докази, здобуті в результаті слідчих дій в одному кримінальному провадженні, не можуть бути використані в іншому. Такий висновок зробив ВС в постанові №127/25394/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

26 січня 2021 року                             м.Київ                               №127/25394/18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — КИШАКЕВИЧА Л.Ю.,

суддів: ОСТАПУКА В.І., ЩЕПОТКІНОЇ В.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 4.02.2020 у кримінальному провадженні щодо Особи 1, Інформація 1, уродженця та мешканця Адреса 1, громадянина України, не працюючого, раніше не судимого, визнаного невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 Кримінального кодексу.

Зміст судових рішень і встановлені судами обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2019 Особу 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 КК, та виправдано у зв’язку із недоведеністю вчинення злочину обвинуваченим, а кримінальне провадження закрито.

Згідно з обвинувальним актом Особа 1, порушуючи порядок обігу підакцизних товарів, установлений законом «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.95 та постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями» №854 від 30.07.96, упродовж січня-серпня 2017 року, більш точно дату, час та місце встановити не вдалось, за невстановлених обставин та у невстановлених осіб, незаконно придбав з метою збуту, без належних документів, які посвідчують якість та відповідність товару ДСТУ, незаконно виготовлені алкогольні напої загальним об’ємом 38 л.

Указані незаконно виготовлені алкогольні напої Особа 1 помістив до орендованого домоволодіння, розташованого за Адресою 2, де зберігав їх з метою збуту до 1.09.2017, поки не був викритий працівниками правоохоронних органів.

Крім того, Особа 1 обвинувачувався у тому, що він, упродовж січня 2017 — квітня 2018 року, більш точно дату, час та місце встановити не вдалось, за невстановлених обставин та у невстановлених осіб,

повторно незаконно придбав з метою збуту, без належних документів, які посвідчують якість та відповідність товару ДСТУ, незаконно виготовлені алкогольні напої загальним об’ємом 52 л та горілку торгової марки Finlandia загальним об’ємом 48 л.

Вказані незаконно виготовлені алкогольні напої Особа 1 помістив до орендованого гаражного приміщення, розташованого на території гаражно-будівельного кооперативу №3, за Адресою 3 та до автомобілю Renault Kango, де зберігав їх з метою збуту до 13.04.2018, коли був викритий працівниками правоохоронних органів.

Крім того, Особа 1, 13.04.2018 незаконно придбані та незаконно виготовленні алкогольні напої, а саме: 6 упаковок типу bag-in-box горілки торгової марки Finlandia, загальним об’ємом 48 л, помістив у автомобіль Renault Kango, д.н.з.* та транспортував з метою збуту.

Ухвалою Вінницького АС від 4.02.2020 вирок Вінницького міського суду від 27.02.2019 щодо Особи 1 змінено в частині вирішення питання щодо речових доказів та доповнено резолютивну частину вироку.

На підставі ст.100 Кримінального процесуального кодексу незаконно виготовлену алкогольну продукцію, крім алкогольних напоїв, долю яких вирішено ухвалою Вінницького міського суду від 2.10.2018, визначено знищити; 72 ящики із порожніми скляними пляшками, 1 поліетиленову пляшку, ємністю 6 літрів, 31 поліетиленовий пакет з кранами, 127 штук металевих корків, 3 поліетиленових лійки, гумові шланги, електрофен будівельний, визначено передати у власність держави.

На підставі ст.100 КПК Особі 1 повернуто мобільні телефони, речі та документи, що зберігається в кімнаті речових доказів СУ ФР ГУ ДФС у Вінницькій області.

Відповідно до ст.100 КПК залишено при матеріалах кримінального провадження речові докази: чорнові записи з номерами контактів телефонів, 2 накладні та 2 чеки банку від 5.03.2018.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 18.04.2018 на мобільний телефон марки «Нокіа», скасовано, а

телефон повернуто Особі 1.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 19.06.2018 на автомобіль Renault Kango — скасовано, а транспортний засіб залишено у володінні Особи 3.

У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень кримінального процесуального закону. Зокрема, зі змісту касаційної скарги прокурора вбачається, що прокурор не погоджується з рішенням апеляційного суду, вважає, що цей суд належним чином не перевірив доводи його апеляційної скарги про безпідставне виправдання обвинуваченого, не звернув уваги на неправильне застосування кримінального закону та істотні порушення кримінального процесуального закону, чим допустився порушень вимог стст. 370, 412, 419 КПК.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник виправданого Особи 1 — Павленко О.О. просить залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без зміни <…>.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги прокурора про безпідставність виправдання Особи 1 та доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 КК, належними та допустимими доказами, колегія суддів приходить до висновку про неспроможність цих доказів.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що вирок суду першої інстанції оскаржувався прокурором з підстав достатності доказів для доведеності винуватості Особи 1 в інкримінованому йому злочині. Зокрема, як встановила колегія суддів касаційного суду, у своїй апеляційній скарзі прокурор просив скасувати виправдувальний вирок щодо Особи 1 через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий вирок, яким визнати Особу 1 винуватим за ч.1 ст.204 КК і призначити йому за цим законом відповідне покарання. Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що суд першої інстанції не навів жодних мотивів, з яких відкидає докази обвинувачення, натомість однобічно та упереджено взяв до уваги лише докази, які визнані судом як докази невинуватості особи. Також, прокурор зазначав, що судом першої інстанції безпідставно було визнано недопустимими докази винуватості Особи 1 через те, що вони здобуті в рамках іншого кримінального провадження №17*0064 від 27.07.2017.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши вказані доводи апеляційної скарги прокурора, прийшов до обґрунтованого висновку про те що, ухвалюючи виправдувальний вирок щодо Особи 1 за ч.1 ст.204 КК, суд першої інстанції виконав вимоги закону та прийняв рішення, яке є законним, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вину обвинуваченого не доведено поза розумним сумнівом, а обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Так, згідно зі ст.17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з §2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.433 КПК касаційний суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте касаційний суд зобов’язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційних скаргах, чи були додержані судами першої і апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред’явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів — їх достатності для висновків суду.

Так, перевіряючи доводи касаційної скарги прокурора, колегія суддів зазначає, що за змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним чч.2 та 4 ст.17 КПК, що передбачають: «ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом… Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов’язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Згідно з ч.1 ст.92 КПК, обов’язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, — на потерпілого.

Зі змісту ч.2 ст.5 КПК випливає, що допустимість доказів визначається положеннями цього кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

Згідно з приписами ч.1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому п.1 ч.2 ст.87 КПК регламентовано, що суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Колегія суддів касаційного суду встановила, що всупереч твердженням прокурора, наведеним у касаційній скарзі, під час апеляційного розгляду апеляційним судом були належним чином перевірені висновки суду першої інстанції про недопустимість доказів, здобутих у іншому кримінальному провадженні за №17*0064 від 27.07.2017, якими сторона обвинувачення обґрунтувала доведеність винуватості Особи 1 у кримінальному провадженні за №18*0064 від 24.09.2018.

Так, відповідно до ч.1 ст.334 КПК матеріали кримінального провадження можуть об’єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими ст.217 цього кодексу.

Згідно з ч.1 ст.217 КПК у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об’єднані матеріали досудових розслідувань щодо кількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, в яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що у кримінальному провадженні щодо Особи 1 в основу його обвинувачення було покладено докази, здобуті в результаті проведення слідчих дій під час досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні:

13.04.2018 під час огляду гаражного приміщення Адреса 3, орендарем якого був Особа 1;

13.04.2018 під час обшуку автомобіля Renault Kango,

за кермом якого перебував Особа 1;

1.09.2018 під час обшуку на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду від 31.08.2017 за Адресою 2, де виявлено незаконно виготовленні алкогольні напої, а також було виявлено особисте майно Особи 1.

Утім, як правильно встановив суд першої інстанції, всі вказані слідчі дії були проведені в іншому кримінальному провадженні, а саме: №17*0064 щодо Особи 4, до внесення даних до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення Особою 1. З кримінальним провадженням щодо Особи 4 кримінальне провадження щодо Особи 1 не об’єднувалось і не виділялось в окреме провадження.

Відомості про вчинення кримінального правопорушення саме обвинуваченим Особи 1 були внесені до ЄРДР лише 24.09.2018, тобто значно пізніше після проведення зазначених слідчих дій:

№18*0064 за фактом незаконного зберігання з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв за Адресою 2;

№18*0065 за фактом незаконного зберігання в ГБК за Адреосю 3 незаконно виготовлених алкогольних напоїв, повторно;

№18*0066 за фактом незаконного транспортування на автомобілі марки Renault Kango незаконного виготовлених алкогольних напоїв.

25.09.2018 дані кримінальні провадження щодо Особа 1 були об’єднані в одне і цим об’єднаним матеріалам присвоєно №18*0064 з внесенням до ЄРДР.

Отже, базові докази, пов’язані з вилученням предметів інкримінованого Особі 1 кримінального правопорушення, а саме: незаконно виготовлених алкогольних напоїв, були здобуті в результаті проведення слідчих дій в іншому кримінальному провадженні щодо Особи 4, з яким провадження щодо Особи 1 не об’єднувалось та не виділялось, що унеможливлює подальше використання цих доказів в кримінальному провадженні щодо Особи 1 та є безумовною підставою для визнання таких доказів недопустимими.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду від 5.11.2019 (справа №344/11299/15-к), відповідно до якої якщо «базові докази» отримані з грубим порушенням порядку, встановленому КПК і правильно визнані судом першої інстанції недопустимими, то всі інші докази, які є похідними від них, є також недопустимими.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (справа «Avsar v. Türkey»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.

Аналогічну позицію ЄСПЛ викладено у рішенні від 13.01.2005 у справі «Capeau v Belgium», де зазначено, що у кримінальних справах питання доказів належить досліджувати загалом у світлі §2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що для обвинувачення Особи 1 було використано докази, які збиралися в іншому кримінальному провадженні, що є істотним порушенням норм КПК, а тому вірно визнав їх недопустимими, вказавши у вироку також на ряд інших порушень норм КПК.

Не є прийнятними і доводи прокурора про те, що апеляційним судом порушено вимоги кримінального процесуального закону, зокрема положень ст.419 КПК.

Так, згідно з ч.2 ст.419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При ухваленні судового рішення щодо Особи 1 апеляційний суд цих вимог закону дотримався.

Посилання прокурора на невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст.419 КПК колегія суддів вважає безпідставними <…>.

За таких обставин касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а судові рішення щодо Особи 1 — без зміни.

Виходячи з зазначеного та керуючись стст.433, 434, 436—438, 441, 442 КПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 4.02.2020 у кримінальному провадженні щодо Особи 1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, — без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

• 
•